ХОР ВЕТЕРАНІВ У ТВОРЧОМУ ТУРНЕ.

Більш як 70 літ тому пролунали останні залпи гармат і настала така довгожданна тиша. Нарешті закінчилась Велика Вітчизняна війна, яка забрала багато мільйонів життів українців, наших предків. Наші батьки розказували нам про ті страшні  жахіття, які пережив наш народ. Найбільше жертв у тій  війні понесла Україна.

9 травня цього року ми з концертом поїхали в санаторій “Боржава”, який був присвячений пам’яті загиблих. Виконувались пісні, які прославляли героїв війни. В с. Довгому ми поклали квіти біля пам’ятника.

І тепер в нашій Україні війна... Ця війна забрала життя багатьох людей. До щему в серці шкода тих дітей, які залишились сиротами, тих вдів та матерів, обличчя яких назавжди овіяні горем.

Наш хор - народний хор ветеранів Іршавського районного будинку культури також був запрошений виступити з концертом перед відпочиваючими санаторію “Синяк”, що на мукачівщині. В Іршаві на той час було спекотно, а там нас зустріла приємна прохолода, п’янке чисте повітря та високі стрункі смереки, що наче  охороняють цей чарівний куточок нашого Закарпаття. Недарма кажуть, що Закарпаття то є маленька Швейцарія. Та помилуватись природою  нам не було часу. Швиденько переодягнувшись, ми піднялись на сцену. Нас привітно зустріли глядачі. Репертуар концерту у нас був різноманітний. Були пісні і на релігійну тематику, патріотичні, а також і запальні закарпатські в’язанки коломийок.

Справжньою окрасою концерту було читання власних віршів  З.Г.Попович. Здавалося б звичайні, прості слова, а так глибоко западають в душу. Особливо сподобались вірші “Карпатський край” та “Срібне джерело”. До речі, у Зінаїди Григорівни (ми кажемо, що це наша поетеса) є багато віршів на різні теми. Багатьом учасникам хору на день народження вона подарувала своє творіння.

У нас також є і соліст хору. Це Цібеленко С.М., який живе у с. Білки. Його прекрасним, сильним та дзвінким  голосом захоплюємось не тільки ми. Глядачам дуже сподобалась пісня у виконанні Семена Михайловича  “Рідна Верховина” на слова і музику Михайла Кречка.

Не можу не згадати нашого шановного Михайла  Михайловича Вакара. Його гуморески і вірші смішили не тільки відпочиваючих , а і нас, хоч ми вже не раз слухали їх. І це при тому, що Михайлу Михайловичу вже понад вісімдесят!

А ще у нас є скромна та привітна, ну і просто красива жінка -  Василина Йосипівна Лендєл. Своїм ніжним та водночас сильним голосом вона як заспіває “Гей, Іванку, ...”, то здається, що  гори та смереки принишкли, слухаючи її спів. Василина Йосипівна - найстарша учасниця нашого хору.

Ще багато можна писати про наших учасників хору і всі вони гідні захоплення. Ось наприклад Ігор Євгенович Берегій- активний, скромний, добродушний. В минулому він хороший районний терапевт. І зараз його згадують вдячні пацієнти. Тепер він ще й серед керівників районного осередку  ветеранів. Цього року на життєвому календарі йому вже виповнилось  80  років. А ось взяти Людмилу Іванівну Митровцій та Марію Михайлівну Шпак- педагог та головний зоотехнік району. Крім того, що вони співають, вони ще є серед засновників жіночого клубу “Берегиня”. До речі, Людмилі  Іванівній, такій активній, красивій жінці - 19 липня був також ювілей — 70 років. Єлизавета Петрівна Дарімова та Магдалина Андріївна Васильцюн - кухарі. Смачними обідами годували вони Іршавчан. Крім того, Єлизавета Петрівна також дуже гарно розказує гуморески. А ще  Марія Іванівна Глушко — наша староста. Вона завжди старається організувати щось цікаве, щоб наше життя отримило приємну окрасу. Є серед нас і бухгалтери, економісти, бібліотекарі, будівельники і багато інших професій. Та це все в минулому. Хоч як сказати. Вчитель він і вдома вчить дітей , внуків. Бухгалтер та економіст також все життя рахують чи сходиться дебет з кредитом. А от професії лікаря та кухаря  взагалі тісно пов’язані між  собою і такі необхідні вдома.

Середній вік учасників нашого хору становить сім.... Як ви думаєте? Правильно ви догадались -  сімнадцять років!

А якщо серйозно, то по моїх підрахунках приблизно  75 років. Найстаршій учасниці хору буде 88 років, а наймолодшій тільки-но виповнилось 70. Погодьтеся, що це все-таки поважний вік. У кожного за плечима пройдена своя життєва дорога. В когось вона широка та світла, а в когось і не дуже. Як писав Т.Г. Шевченко: “... у кожного своя доля, та свій шлях широкий...”. Але відкинувши всі наші негаразди, якісь проблеми, ми з радістю ідемо на репетиції. Нас всіх об”єднує любов до пісні. Стараємось приходити трохи раніше зазначеного часу. Це щоб поспілкуватись між собою. При зустрічі навперебій  розказуємо про свої останні новини, про своє життя-буття.

У нас дуже хороші керівники хору. Це Сідор Оксана Іванівна- керівник та Сай Михайло Михайлович - концертмейстер, які  заслуговують на особливу пошану та подяку.  Адже це вони нас розуміють, віддають нам частину свого тепла, ТЕРПІННЯ, доброзичливості та розуміння. За це їм низький уклін.

Та наші керівники також піклуються не тільки про нашу “ роботу”, а і про наш відпочинок. Ось недавно ми їздили в приватну садибу “Срібне джерело”, що в Кам’янці. Нас привітно прийняв власник Петровцій . Це дуже гарне місце для відпочинку. А не так давно там була стрімка гора. А зараз тут і басейн (передбачено також і для малят), і альтанки, і гарні дерев’яні будиночки. А навколо ті ж самі смарагдові смереки, чисте повітря, наповнене ароматом духмяних трав та неймовірні краєвиди. Відпочивши, ми радісні та щасливі повертались додому.

А ще особлива подяка  Степану Степановичу Бобику - голові міськради, Горіну Олександру Васильовичу - голові РДА, Симканинцю Віктору Андрійовичу - голові райради, сім’ї  підприємця Чейпеш Івана Васильовича   та іншим. Вони завжди ідуть назустріч нам, підтримують як  тільки можуть. А скільки нам треба для душі, коли нам тільки по сім...? Я завжди кажу, що ми вже дочекалися внуків, а комусь пощастило і правнуків. А що нам ще треба для повного щастя? Правильно думаєте. Головне, щоб нас ноги не боліли та голова була чистою, ясною. Ну і  звичайно ж нам так ще хочеться співати... А ще ми хочемо,  щоб на схилі нашого віку  і від нас була якась користь суспільству. Адже в деякій мірі ми пропагуємо українські пісні, культуру Закарпаття. Надіємось, що даруємо людям радість.

                                                Людвіга Коваленко

                                                 учасниця хору ветеранів Іршавського РБК.

                                                        серпень 2018 р.

«Срібне джерело»

Яскраве сонце, в небі рідкі білі хмари,

Басейну літнього прозоро-чиста голубінь,

Висять будинки-зруби понад зелені гори

І лісу ізумрудного безмежна даличінь.

Це – «Срібне джерело» в урочищі моститься,

Ми, ветеранів хор, тут відпочити завітали.

Повітря чисте і вода джерельна тут іскриться

Від спілкування й відпочинку задоволення дістали.

Пісні дзвінкі, басейну чистота

Просто розслабились і разом посиділи.

Давно небуло гарно й мило так,

Години відпочинку швидко пролетіли.

Дорогою розбитою додому повертаєм,

Задумались, притихли і дрімаєм,

Красу карпатську з сумом залишаєм,

Ще тут, але за «Срібним джерелом» скучаєм…

Зінаїда Попович

«Синяк»

Чисто-свіже повітря напоює нас

Смаком трав і розкішних дерев одвічних.

Ми прибули в «Синяк» в надвечірній той час,

Щоб пісні свої нести всім людям приїзджим

Акуратні будівлі містяться у щелені

Серед прадіда-лісу могутнього велетня,

Ніби кинув хтось бусин намиста барвистого

Поміж зелені трав і потічка бистрого

Так доречно звучать слова пісень народних,

Ніби вийшли з землі і поринули в просторі

Серед тиші дзвінкої їх чутно далеко

Сині гори розносять чарівнії звуки.

Встигли ми поспівать й однодумців знайти

Серед численних гостів приїзджих

Вони славлять красу й велич гір цих святих

І лікують і тіло і душі свої перетруджені й зніжені

Повертаємось пізно ми із «Синяка»

Навкруги нічка темна панує над нами

Вже Мукачево світить вогнями для нас

Як завжди, вдячні ми приїзджаєм з піснями

А Іршава вже бачить хорошії сни

Пізно. Тихо і тепло нас місто стрічає.

Хай як гарно буває у іншах краях,

Але кращого міста, як наше, немає.

Зінаїда Попович

Сині Карпати

Стоять Карпати сині, смерічками покриті,

Стоять віками сивими, долинами розділені,

Річками бистрими, як стрічками пов’язані,

Стоять велично й гордо, у небеса націлені.

Здається, ніби вічність й невмерущість сюдою линули,

І, трохи притомившись, сіли відпочить.

Подихали повітрям, води цілющої джерела кинули

Тай подалися дальше, знов чудеса творить.

Тут різнотрав’я буйне проростає,

Грибів і ягід – хоч день і ніч збирай,

Дерев поважних ліс оберігає

Карпатських звірів соні зграй.

На полонинах дальніх пасуться вівці стадами,

Поважні вівчарі їх водять й бережуть,

Мандрують усе літо вони з отарами,

А вдома їх батьки, кохані й діти ждуть.

Зінаїда Попович