Народний хор  ветеранів  Іршавського РБК

на святкуванні 677 річниці міста Іршави

.

Перше знайомство з Іршавою у мене було ще в минулому сторіччі, у далекому 1961 році. Нас, учнів, привезли сюди на екскурсію на ткацьку фабрику. Пам’ятаю величезні цехи, шум ткацьких станків, та ткаль, які снували поміж ними, виконуючи якусь незрозумілу для нас роботу. А потім на автостанцї ми їли свої бутерброди та ласували морозивом. І хто знав, що через деякий час, у 1972 році я приїду сюди на постійне місце проживання? На той час Іршава мала статус селища міського типу, а вже потім, у 1980 році стала містом. Звичайно, не можна  зрівняти теперішню Іршаву  з тодішньою. Тоді в центрі тулились одне до одного маленькі продовольчі та промислові крамнички. Дороги були так собі, тротуарів майже не було. А зараз наше місто набуває собі вигляд такого гарного, ошатного містечка. Істотно змінилась Іршава за останні  роки: виросли нові будівлі, заасфальтовані дороги майже по всьому місту, прокладено тротуари. А коли приходить весна, то місто ніби одягається в ніжний, рожевий одяг і потопає в розкішному цвітінні сакур. Ото краса!!! Ми вже всі пересвідчились в цьому. Звичайно, ще багато потрібно зробити, щоб наше місто було зразковим. Та не все зразу. Головне те, що керівництво міста плідно працює в цьому напрямі.

Ну а тепер про не менш головне: нас включили в концертну програму святкування 677 річниці міста Іршави, яке відбулося в першу неділю жовтня. День видався напрочуд гарний — яскраво світило сонечко, було по-літньому тепло. Ми, звичайно, переживали. Чи не вперше нам приходилось виступали на такій великій сцені. Готували ми “У неділю рано, раз” – старовинну рекрутську пісню. Сучасність народний хор ветеранів показав у виконанні приспіву і підтанцьовки до супер сучасної пісні «Плакала», солістці багаторазової лауреатки різних фестивалів Каті Сапожнік. Співати ще так, але підтанцьовувати? Ми старались, у нас спочатку не зовсім виходило. Оксана Іванівна серед усіх нас виділила Розу Чедрик, яка  танцювала краще за всіх. Потім Роза Петрівна і нас навчала, як потрібно було гарно рухатись на сцені. Та ось настав кульмінаційний момент — ми вже на сцені. Особисто я (думаю що і всі ми), як побачили добродушні, приязні, усміхнені обличчя іршавчан, то куди і дівся той острах і збентеженість! А ще коли з нами наш керівник Оксана Сідор та концертмейстер Михайло Сай - то нам і зовсім спокійно на душі стало. Виступили ми добре, інакше б земляки нам так щедро не аплодували. Оце була радість! Радість і вдячність глядачам,  які нас розуміють, і яким подобається наш спів.

А ви знаєте, що наш хор  унікальний?  Це не я кажу, хоч і повністю згідна з цим. Таку оцінку нам дало “Закарпаття онлайн”. Ну і як вам? Правда здорово?

А вже після концерту,  мер  нашого міста Степан Степанович Бобик, люб’язно запросив нас у кафе “Галка”,  де ми і продовжували свято.

Ось таке було у нас свято - свято і радість у кожного в душі.

 Людвіга Коваленко

Ігор Берегій

учасники народного хору ветеранів Іршавського РБК.

жовтень 2018 р.